Нещодавно мене здивувала одна ситуація, що примусила задуматися над дуже важливим питанням: що відрізняє людей в горах від людей у містах? Багато скажуть: свобода. В місті багато можливостей, технологій, професій, шкіл і гуртків. Так, я погоджуюсь. Навіть мені, коли я в горах, дуже не вистачає улюбленої школи кераміки. Суттєво відрізняється освіта, тут я так само погоджуюся. Більшість людей у селі мають нижчий рівень освіти, ніж містяни.
Я так думала постійно, доки не трапилася ця ситуація. Якось мама сказала, що після бані вона розтирається сіллю. Людей це дуже здивувало, оскільки солі в Україні наразі дуже небагато. Але один чоловік сказав: ”Та не переживайте, стане солі на всіх! Забули, що в нас солоне джерело є?” Всі люди його підтримали. Крім нас, оскільки ми нічого не зрозуміли. Виявилося, що неподалік є солоне джерело, з якого можна варити сіль. Раніше з нього цей продукт постачали по всій Україні! Коли у містах дефіцит солі, в селі її повно! Коли містяни не знають, де заробити копійку, селянам достатньо просто постачати в міста сіль і заробляти. А ще не тільки сіль, а й гриби, ягоди, усілякі лікарські трави, різні овочі та фрукти!
Це примусило мене серйозно задуматись. Я порівняла своє життя в горах і в місті. Де я насправді щаслива? Це питання мучило мене доволі довго. Я постаралась уявити, що буде, якщо в місті відключать електрику? По суті, життя припиниться. Ні приготувати поїсти, ні погрітись, ні зарядити телефон. Бізнесмени не зможуть працювати, оскільки не буде інтернету. Будівництво також зупиниться: ні тобі болгарку включити, ні шліфмашинку. Тепер уявімо, що відключили електрику в горах. По суті, нічого не змінилося. Щоб поїсти та погрітися – можна затопити пічку. Немає телефону – візьміть рацію, тут немає мільйону радіохвиль, які збивають її. Всі люди можуть працювати, тому що в селі майже нема бізнесменів. Будівництво в більшості випадків продовжується, бо є генератори та сонячні батареї. Тепер припустимо, що вимкнули воду. В місті ні помитись, ні посуд помити, ні попрати. В селі ж є криниця. Мийся в бані – скільки влізе, пери, що хочеш!
Після довгих роздумів я зрозуміла, що міська “свобода” – лиш обгортка реальної картинки. В місті люди безпомічні! Забрати в них “блага цивілізації” – і вони будуть готові піти багато на що, аби отримати це назад. В горах люди абсолютно вільні від цієї мішури. Я справді щаслива лише в горах. А хіба це не є справжньою свободою? Хіба не це фактор волі?
Коли я для себе розібралася зі свободою, стало питання з освітою. Мені стало цікаво розібратися в усьому самій. Я вирішила порівняти людину з середнім статусом у місті та в селі. На перший погляд, містянин перемагає селянина. Має вищу освіту, гарну роботу, досить нівроку розбирається в гаджетах, знає декілька мов, архітектуру та історію. Тепер розглянемо селянина. Він вміє водити комбайн, знає, як поратися на городі, щоб був урожай, як розводити тварин, вміє працювати з деревом і металом, розуміється на травах, грибах, ягодах. Але питання з освітою ще не вирішене. Я придумала цікавий експеримент, який провела в уяві. Людина має жити на природі, це її призначення. От якби селянина та містянина висадити в лісі на рік. Хто з них краще обживеться? Якщо людина вміє працювати з деревом та металом (а це навички селянина), то зможе побудувати собі хату. Якщо людина знається на ягодах і грибах (це також навичка селянина), то зможе прогодувати себе кілька тижнів. Якщо людина вміє приручати та розводити тварин (і це навичка селянина), то зможе прогодувати себе, забезпечити охорону, обробляти земельні ділянки. Містянину його п’ять мов анітрішечки не допоможуть у розмові з ведмедем.
Власними міркуваннями я відповіла для себе на ці питання. Мої перші висновки вірні, тільки треба поміняти мінус на плюс. Лише в товаристві природи людина по-справжньому вільна та освічена. Тільки так вона по-справжньому щаслива!
